Краєзнавче Крижопілля

     Історія на перехресті часу:  про крижопільський хрест

 У Крижополі, на перехресті доріг  і доль, стоїть хрест – мовчазний свідок минулих поколінь. Скільки людей проходили повз нього щодня, замислюючись  або зовсім не помічаючи. Але нещодавно п’ятеро небайдужих до історії краю на чолі з Годованим Євгеном Федоровичем - краєзнавцем, кандидатом історичних наук, почесним мешканцем Крижополя -  вирішили змінити це.

Об’єднані любов’ю до рідного краю, ми розпочали власне дослідження та вирішили дізнатися більше про цей хрест. Що він означає? Хто його встановив? Чому саме тут?

Це було більше, ніж пошук фактів, -  шлях до глибинного розуміння свого селища.

Особливо цінною для нас стала розмова з Володимиром Пантелеймоновичем Слободяником – людиною, яка десятиліттями дбала про нього, захищала від забуття. Його слова - це жива історія, яку не знайдеш у книгах.

Під час спілкування з хранителем хреста  ось про що ми довідалися.

Господар, відколи там поселився,  дбайливо оберігав цей хрест, бо розумів -  на його обійсті ціла історія, яку потрібно шанувати.

Володимир Пантелеймонович розповідає: «Біля хреста посаджена папороть, яка раз у рік світиться».

 Недалечко від хреста знаходиться  стара криниця, якою користуються господарі й донині.

Завершає побачене старенька хатина, збудована в кінці XIX століття, вікна якої майже сягають землі. Вона, як мовчазний свідок історії, якби вміла говорити, багато б чого  розповіла.

Та головною метою нашого дослідження є старий кам’яний хрест.

Судячи з  прочитаного на хресті, ми можемо зробити висновок, що він був встановлений у кінці XIX століття, його поставив  чоловік Антон в ціну свого спасіння. Це хрест особистий, а не громадський.

Слова, що написані на ньому,  добре читаються, хоча дещо і пошкоджені  часом.

Вивчаючи інформацію  про  кам’яні хрести на Поділлі, ми дізнаємося, що саме в цей період ставили такі знаки, як символ  подяки за спасіння від хвороб, епідемій, стихійного лиха. Після їх подолання виконували обітниці  - зводили хрести на розпуттях або в полях при дорозі.

Вірилося, що хрест охороняє родину, селище або душу  жертводавця. Часто це був єдиний  «пам’ятник» від бідної людини замість церкви чи каплиці.

Біля хреста є криниця – це надзвичайно символічне поєднання, глибоко вкорінене  в народній релігійній традиції Поділля. Люди вірили, що вода цілюща, бо освячена в присутності хреста.

У народних уявленнях Поділля та всієї України  кам’яні хрести поставлені з вірою, особливо на перехресті  та колишніх шляхах, мали охоронну силу:

-         від несподіваного лиха,

-         від зла, яке могло прийти з дороги чи поля,

-         для збереження миру і добробуту місцевості.

Недарма в народі казали: «Доки стоїть хрест – доти живе поселення».

Щиро віримо, що цей хрест є нашим оберегом, а ми маємо дбати про нього і шанувати.

Ще господар хреста розповідав багато цікавого з історії Крижопілля, але особливо хочеться виділити розповідь про Добровольського (так званого  бандита Тимошку з Гарячківки), про те, як  місцеві євреї з Вільшанки з ним ділилися золотом, щоб він їх не чіпав. Навіть сам Котовський приїжджав до нього співпрацювати, але Добровольський відмовився. Яким би він кремезним не був, куля наздогнала його (кажуть, цілих сім було випущено). За переказами, поховано Добровольського в Крижополі, і коли його везли тулуб був такий великий, що голова звисала з воза.

Щиро вдячні Вам, Володимире Пантелеймоновичу, за відвертість, довіру  й любов до рідного краю. Надзвичайно приємно було поспілкуватися зі щирою  людиною, яка знає і береже історію.

Бажаємо Вам  міцного здоров’я, довгих років життя, тепла від людей. Нехай добро, яке Ви робите, повернеться сторицею.

Дослідження тривають, і ми щиро віримо, що ще багато таємниць Крижополя чекають на  тих, хто готовий їх почути.

Ліна Слободян – бібліограф-краєзнавець КЗ ПБ Крижопільської селищної ради

 

 Крижопіль: крок за кроком у глибини історії   

                                                  Продовження мандрівки Крижополем

Багато хто  вважає, що Крижопіль - це звичайне  селище з кумедною назвою, де немає нічого цікавого. Але варто лише зупинитися, вдихнути повітря, подивитися уважніше, - і він відкриється зовсім з іншого боку.

Крижопіль зберігає пам’ять… Разом з однодумцями ми продовжуємо  краєзнавчі дослідження і переосмислюємо  місця, які видавались нам знайомими, відкриваємо їх зовсім  по - новому. Старі хрести, єврейська історія, дерева – свідки часу, пам’ятні знаки, криниці.

А головне – люди, які зберігають  пам’ять…

Особлива подяка Олегу Івановичеві Губернатору – людині з великої літери, інтелігенту, досліднику, який не просто знає факти, а проживає  історію серцем. Його розповіді – це подорож у часі, за повагою і глибокою любов’ю до рідного краю.

Ми слухали, занотовували, бо такі знання не повинні зникнути. Це не просто пам’ять, збережена з  любов’ю. Це імена, яких ми більше не чуємо на вулицях, це історії родин, яких більше немає в Крижополі, це сліди, які легко стерти, якщо не помічати.

Крижопіль зберігає пам’ять про єврейську громаду, що колись  становила значну частину населення. Від синагог залишилися лише згадки, тільки могили на цвинтарі нагадують про людей, які тут жили, працювали, виховували дітей.

Олег Іванович згадує про Вайнер Лідію Львівну, учасницю Другої світової війни, перекладачку. Вона працювала вчителькою німецької мови в селі Зеленянка.

Ми не можемо не згадати про місцевого фотографа   Якова Колмановича. Він був моряком, закінчив вище морське училище, добре знав німецьку мову, що навіть німці його прийняли за свого і не знищили в таборі.  Ні одне весілля, похорон не обходилися без нього. Його зустрічали, бо він у нас був такий один. Про Колмановича  ходить  багато переказів. Зокрема про те, що коли він приїхав фотографувати весілля у Шарапанівці, над ним вирішили пожартувати жінки: попросили сфотографувати покійницю, і коли він нахилився, щоб поправити їй голову, то покійниця встала і обійняла його…

Крижопіль пам’ятає Двойру і Шейндель, двох жіночок, які мали після війни свої позиції і відстоювали їх. Зокрема Шейндель танцювала на всіх весіллях і біля пам’ятника, казала, що танцює за всіх євреїв, яких гнали через Крижопіль. А  Двойра була у таборі в Печері,  бачачи ці всі страждання,  вважала, що це велика трагедія і біль, які їй хотілося забути.

На території єврейського цвинтаря є братська могила євреїв, які загинули у перевалочному пункті, де зараз знаходиться ліцей №1 селища Крижопіль.

Біля колишнього кінотеатру росте  розлогий каштан,  висаджений ще в 1928 році, він ровесник аптеки біля  залізничного вокзалу. Його маємо берегти, бо це наша історія, наша пам’ять.

На території  колишнього дендропарку, що знаходився поблизу залізничного вокзалу, росте кипарис європейський, якому вже до ста років. Раніше біля дендропарку був театр, тому і вулиця, яка там поблизу, має назву Театральна. Була чудова алея, яку, на жаль, знищили. Колись у цьому парку росли дерева, насіння з яких збирали, вирощували  та садили вздовж залізниці. Зокрема є згадки, що  дерева з цього парку були висаджені і в Подільську.

У польських газетах писали, що під час виставки  саджанців рослин у Вінниці, найбільш широко була представлена  колекція різних рослин саме з Крижополя.

На вулицях селища ростуть дерева - свідки століть. Вони пам’ятають інші часи, інші мови, інші пісні. Під їхніми кронами минало життя:  відбувалися побачення, проходили весілля, похорони ….

Крижопіль це -  не просто селище. Це книга, яку ще не всі прочитали. І як добре, що є ті, хто вміє бути її живим голосом.

Від усього серця бажаємо Вам, Олеже Івановичу, міцного здоров’я, натхнення та вдячних однодумців і  слухачів.

 Ми вдячні  тим, хто зберігає історію Крижополя у серці, слові та вчинках. Завдяки таким людям минуле оживає, а наше завдання його зберегти.

Далі буде...

Дбаємо про нашу історичну спадщину.

 

 У Крижопільській громаді триває  важлива робота  зі збереження історичної пам’яті. Ми переконані минуле – історичний фундамент, на якому будується наше сьогодення і майбутнє.

Ми не тільки вивчаємо, а й дбаємо про чистоту  та охайність таких місць.

Нещодавно, працівниками бібліотеки, на чолі з Євгеном Федоровичем Годованим та Олегом Івановичем Губернатором,  було організовано прибирання біля одного з пам’ятних знаків, що знаходиться у Крижополі. І ця справа стала  початком справжнього живого діалогу між людьми.

Під  час пошуку пам’ятного знаку   Альберту-Феліксу Шепаровичу до нас підійшла жінка – звичайна перехожа, яка побачила що ми щось шукаємо. Ми пояснили, що вивчаємо  місцеві історичні пам’ятки. І тоді вона несподівано сказала: «Я знаю, де знаходиться пам’ятний знак, тому що кожного дня проходжу повз». Виявилося, що пам’ятний знак, який ми шукали був зовсім поруч – але ми не знали точної його локації. Жінка охоче  погодилася показати його нам.

Такі зустрічі – безцінні. Адже саме завдяки людям, які пам’ятають і не байдужі, ми дізнаємось більше. Історія оживає не лише у книгах, а й в живому слові, в  очах тих, хто її передає.

Нашу ініціативу підтримала Наталія Володимирівна Скаженюк – вчитель історії та правознавства ДНЗ «Крижопільський професійний будівельний ліцей». Це людина з глибоким серцем  і щирою любов’ю до рідного краю. Її ентузіазм, глибокі знання та участь у таких ініціативах – безцінні. Вона не просто навчає, а й виховує в молоді повагу до минулого.

Ми переконані, що історія живе там, де  її шанують, досліджують і передають далі. Разом – зберігаємо пам’ять для майбутніх поколінь.

Історична довідка.

Альберт-Фелікс Шепарович – поручник 1-ї літунської  сотні УГА.  Помер від тифу в Крижополі, 1920 року. Похований біля залізничного вокзалу станції Крижопіль.

Батько - Фелікс Шепарович – український військовий, підполковник армії Австро-Угорщини.

Брат -  Едмунд Шепарович – отаман УГА, командир запасного кінного полку в Стрию, з червня 1919 року командир 1-ї кінної бригади УГА (пізніше – 3-го Галицького кінного полку Армії УНР).

 

Карта археологічних знахідок Крижопільщини

Представляємо карту археологічних знахідок Крижопільщини — результат захопленого дослідження минулого нашого краю.

Карту створив студент Факультету історії і міжнародних відносин Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського – Волощук Володимир у співпраці з кандидатом історичних наук Євгеном Федоровичем Годованим та працівниками КЗ “Публічна бібліотека Крижопільської селищної ради”

На карті позначено місця, де виявлено археологічні пам’ятки — від стоянок до давніх поселень

Переглянути карту можна за посиланням нижче

https://maphub.net/VoloshchukVolodymyr/map

Щира подяка Володимиру Волощуку за ініціативу, дослідницький підхід та бажання зберігати історичну памʼять Крижопільщини!

У майстерні Михайла Сауляка: зустріч із

мистецтвом і поезією

Мистецтво завжди починається з любові  - до  людей, до землі, до життя. Саме так творить крижопільський художник Михайло Сауляк, багатогранна і натхненна людина, яку називають справжньою «родзинкою» нашого краю.

Зустріч  ініціативної групи на чолі з Годованим Євгенієм Федоровичем відбулася у затишній оселі нашого земляка. Присутні мали можливість не лише побачити картини художника, а й почути з перших уст історії їх створення, відчути атмосферу, у якій народжується диво…

Картини митця відрізняються особливим стилем – вони нагадують роботи Вінсента Ван Гога. Сміливі мазки, яскраві кольори та глибокі емоції створюють відчуття живої енергії на полотні.

Творчість Михайла Сауляка багатогранна. Він не тільки талановитий художник, а й поет і музикант. Його вірші, виконані під супровід гітари, стали справжньою окрасою зустрічі, додавши щирості й особливого настрою. Важливе місце у його житті займає історія: митець цікавиться минулим рідного краю, зберігаючи для нащадків пам’ять про них.

У всіх його починаннях є людина, яка завжди поруч, — це мати Зінаїда Олексіївна.  Вона щиро підтримує сина  в житті та творчій праці. Сам художник не раз наголошував, що саме материнська любов і підтримка додають йому сил і натхнення.

Про значення постаті митця для рідного краю промовисто сказав Олег Губернатор: «Якщо ми не будемо писати й розповідати про таких людей, не будемо їх популяризувати, то Крижопіль утратить свою родзинку і діамант».

Ці слова нагадують нам усім цінувати тих, хто творить красу поруч. І, без сумніву, ми ще будемо досліджувати творчість Михайла Сауляка, його внесок у мистецтво, поезію та історію Крижополя, аби ця неповторна особистість і надалі надихала нашу громаду.